Незрозуміла пенсія, або чи мати справу з державою?

pensyyaЗ 1 січня 2017 думайте про те, про що думати років до 50 не хочеться. Про пенсію. З 1 січня думати про пенсію доведеться, у зв’язку з введенням ментально нової для більшості з нас норми закону  «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Кожен, кому менше за 35 років, буде частину своєї зарплати відкладати на період життя, коли заробити кошти на життя не зможе, тобто – на старість. Відкладатимуться ці кошти на іменний рахунок – як відклав, таку старість собі і забезпечив. Кошти стануть доступними після виходу на пенсію. 2 – 7% відсотка від заробітної плати.

pensiyaСолідарна система, тобто  існуюча, нікуди не дівається. Відрахування до ДПФ надходять від єдиного соціального внеску (ЄСВ), котрий є основним джерелом наповнення Державного Пенсійного фонду. Нині ЄСВ становить 22% від фонду заробітної плати і сплачується юридичними особами-працедавцями; фізичними особами-підприємцями; особами на виборних посадах; військовослужбовцями та іншими категоріями платників податків.

Навантаження зростає, але це ті кошти, які у нас ніхто не відбирає. Вірніше, точно ніхто не забере того, що на індивідуальних рахунках. Колгоспний принцип державного ПФ цього аж ніяк не гарантує, тим більше, що пенсіонерів набагато більше, ніж працюючих. Хтось встигає отримати державну пенсію, а хтось і ні, тоді ці відрахування пропадають, оскільки вони не іменні. Наприклад, 40% чоловіків не доживає до 60 років – це тільки офіційна статистика.

zahystУ розвинутих країнах, до числа яких ми, як держава, ще не належимо, принцип інший. До речі, завдяки цьому «іншому» принципу у країнах Заходу, як і в розвинутих країнах Сходу, до яких нам так же далеко, старість щаслива настільки, наскільки це можна собі уявити.

Чим у них краще? У нас поки що залишаються ці 22% відрахувань, можна було б сказати  — у нікуди. І це поки що у нашій державі – основа. Там, де краще, відрахування у державні (пенсійні, соціальні) фонди також, як правило , є. Але вони не є основними, і не є найбільшими. І виплати з них при виході на пенсію забезпечують мінімальний рівень виживання, майже такий, як зараз у нас. Основне, на що розраховують люди, які на відміну від нас ніколи не забувають про період старості і про неминучі періоди хвороб, це недержавні пенсійні фонди, вони ж «страхові» компанії.

Поясню, чому в лапках, бо можливо, нас відлякує саме слово. У них немає терміну «страхова» компанія. У їхніх назвах слово визначає суть. Відсутнє там поняття «страх» чи «переляк». Там є поняття «sure», тобто – впевненість. Різниця кардинальна. Тому у нас все, поки не злякаємось, а у них – задля впевненості у власному завтра, цю впевненість забезпечують «insurance» компанії. Вибирають тамтешні громадяни такі «insurance» компанії, їх ще називають «life» компанії, які працюють багато десятків і навіть сотні років. Вони вважаються надійнішими за цілі держави, за банки, і багатші за бюджети багатьох країн, навіть розвинутих.

no foolЦі компанії представлені і в Україні теж. Але розумові звички 90-96 відсотків наших відсталих у цих поняттях громадян сидять ще у тому періоді, який називають совковим, де все тримається на «страху», а не на розрахунку жити. 4% вже хочуть бути sure не тільки на період старості, а й на період хвороб (чи смерті). Державні фонди, чи солідарні, чи персоналізовані, цього, комплексного, підходу все одно не забезпечують. У державних пенсійних фондів відсутні запобіжники від інфляції, а в недержавних вони є. І інвестиційний відсоток на накопичені кошти в недержавних СК також є. І «страховка» на випадок настання непрацездатності теж є. І перестрахувальні гарантії від  банкрутства теж є.

Правило загальне — кому ще не зрозуміло, що таке «державне»?

Так що ми виходимо з «первісного» солідарного періоду державного пенсійного забезпечення, із 1.01.2017 входимо в «середньовічний» період примітивного державного персонального і солідарного пенсійного забезпечення. А сучасна система пенсійно-страхового забезпечення залишається на рівні добровільно доступної для більш просунутої частини українських громадян. І для більшості громадян розвинутих країн.

Сергій Кустовецький

Добавить комментарий

Top