Мінімум для України.

Мінімум для України, і мінімум для українців.

Відсутнє бажання аналізувати прес-конференцію президента України («президента» пишу з маленької букви — він з ряду інших нічим кращим для українців не виявився. І граматика тут ні при чому).

Проте один момент зачепив особливо. На питання  — як так, що у президента вимальовується все добре, а в українців реально усе погано, пан Порошенко, окрім інших абстрактних доводів, привів і той факт, що у країні підвищилась мінімальна зарплата. Отак! Щоб знали!

А я так розумію, що українцям підвищили (кого ми обманюємо — мізер плюс мізер — все одно мізер) мінімум до чергового мінімума. А ціни вони на мінімально необхідні дрібниці дивились?

Чому українцям ця влада — як і всі «папєреднікі» за час незалежності, разом узяті, не хоче піднімати середню і максимальну зарплату? Не створює для цього умови? Чому не запевняє і не доводить, що влада робить все можливе і неможливе, щоб громадяни отримували максимально можливі доходи? Щоб держава розчистила, накінець-то, дорогу до можливості отримувати великі (так, саме великі) доходи? Чому влада (держава) не хоче займатися своїм прямим обов’язком — не заважати? Чому не хочуть брати за приклад той самий Сінгапур? Можливо, тому, що хочуть зробити щось ще краще?

Функції держави — зовнішня охорона країни, і контроль, щоб громадянам не заважали жити, і не заважали бажанню працювати. І далі не лізти. Але щось ніхто з влади (а хоч і ВР, хоч і президент) про то  криком не кричить. Ба — навіть не шепчуть.

Тож і чекати більше ніхто не хоче. І слухати слова. Багатьом на це і часу не має. Навіть дітей навчають за кордоном. Повернуться вони до України? Не тіште себе, не повернуться.

СингапурА раз так, то — до побаченя. А хоч і прощавайте — кажуть мільйони українців, у яких руки ростуть з правильного місця, і є бажання жити по-людськи. І голосують ногами. Голосують ногами проти тих, за яких проголосували свого часу руками. І як виявилось — даремно. Даремно навіть на вибори ходили. І як не прикро, не тільки на вибори.

Автор статті (хоча «стаття» більше схожа на емоційний сплеск) не вважає себе часткою тих, хто ладен виїхати з країни за кращими заробітками. Причина проста — вже юридично пенсіонер. Але за пенсію 50-80 доларів не вижити. І таким як я змінити свій фінансовий стан у цій країні практично уже неможливо. Молоді, якщо їх не ткнуть носом у накопичувальне страхування, також матимуть проблеми. Але платити внески їм з якої зарплати? З мінімальної? Тож навіть і в мене (і в таких, як я) є непереборне бажання продати все і виїхати з цього старофеодального дурдому, де говорять про покращення мінімумів. Подалі, забравши дітей і внуків.

І навіть якщо мій погляд, уже зовні, помітить, що нинішня обтріпана і засалена колода українського політикуму піде у сміття, а Президентом стане такий собі український, але — Макрон, який буде діяти, а не говорити, я буду тільки радий. Радий за Україну. Якщо в ній ще хтось залишиться.

Радий десь з Італії…

Сергій Бондар

Редакція може не поділяти думку автора.

Категории: Політика

Добавить комментарий

Top